Джейн Ейр

Я пам'ятаю як багато років тому вперше крадькома від мами , взяла до рук книгу Шарлотти Бронте. Тогді вперше я встигла прочитати всього 5 сторінок, але згадую як вперше у мене текли сльози , коли я читала про знущання які терпіла покірно Джейн від свого двохрідного брата. Того першого разу довелося швидко ховати книгу на місце, коли я почула кроки мами, бо ще тоді була переконана що ця книга ще не для мене. Як же смішно зараз про це згадувати!!!
Того вечора я ніяк не могла забути прочитаного, і мені страшенно кортіло дізнатися ,що ж трапилось з тією дівчинкою, і тому того вечора я  почала розпитувату маму про цю книгу і почула історію, яка так мене захопила що яи неодмінно вирішила прочитати книгу.
Сліз було багато...  спочатку жаліла Джейн з її бід у школі, а потім  вже були сьози радості.
Я прочитала книгу за декілька днів, це було перше знайомство з Великою Літературою,
і хоча тепер я прочитала вже багато прекрасних шедеврів , але історія Джейн Ейр 
так і залишається для мене най улюбленішою.
Ця книга пережила багато екранізацій, але найкращою і найповнішою з них
все таки залишається мінісеріал з Тімоті Далтоном і Зілою Кларк в горовних ролях.
Кажуть, що успіх саме цього серіалу  завдячує особливому відчуттю, духовних переживань героїв,
 яке так вдало передали актори, що "практично створені для цих ролей"

Джейн у виконанні Зіли підкорила своєю відкритістю і спокоєм , гостро чуттєва до чужого болю, але не 
спроможна поступитися своїми  принципами, навіть заради кохання, вона чимось нагадувала саму Шарлотту

В свою чергу Тімоті  неймовірно чітко передав  такий яскравий момент в книзі,
як чисто жіноче розуміння авторки поводження чоловіка в подібній ситуаціі.
Далтон просто захоплює увагу тим як змінюється його настрій ,показуючи ті глибокі переживання як випали на долю героя.

Lara Fabian- королева романтики

Будь-хто почувши раз  пісні Лари більше не зможе їх забути, в прекрасному голосі зливаються  біль , кохання і щастя, і все  це примножує неперевершеної краси музика.
Її пісні пробуджують в душі почуття, і тоді вже не сила стримувати сліз,
 від цього досконалого поєднання  чарівного голосу і музики.
Лара співаю на італійською, англійською , португальською і французькою мовами.
Ось  мої улюблені пісні:

1.I will love again
2.Adagio(Italian Version)
3.Meu Grande Amor
4.Je t'aime
5. Bridge of Hope
6.Broken Vow
7.Difference
8.Ici
9.Je Suis Malade
10.Les Amoureux De L'an Deux Mille
11.Love By Grace
12.Part of me
13.Pas sans toi
14.Ramene- moi
15.Tu t'en vas
16.You're not from here
17. You are my heard

Argentina- Країна якою я захоплююсь!!!

Mar Del Plata
Це справжній земний рай!!!!!!









Buenos Aires

Мене вражає краса цього міста. Особливо його архітектура, тут сучасність  змішується з національним стилем.

ПОГРАЙМОСЯ У РАДІСТЬ! (Післямова)

Ось я  і перегорнула останню сторінку, все закінчилося просто чудово: тітонька Полі нарешті знайшла своє щастя з лікарем Чилтоном; Джон Пендлтон, і Джиммі Бін, і місіс Сноу, і місіс Бентон, і багато інших також усвідомили, що бути щасливим - це зовсім не складно. А інакше й бути не могло у книжці, що сама випромінює радість.
її авторка, американська письменниця Елеонор Портер, народилася 1868 року в США, штат Нью-Гемпшир, у родині перших переселенців до Америки - тих, про кого там з повагою кажуть: «О, вони прибули на «Мейфлауері»! З дитинства Елеонор захоплювалася музикою, співала в церковному і світському хорах; їй пророкували славу великої артистки. Але після одруження вона переїхала до Нью-Йорка й захопилася письменством. У 90-х роках XIX століття на сторінках американських журналів з'являються перші її оповідання, а в 1907 році побачив світ перший роман. Загалом з-під пера Портер вийшло чотири томи коротких оповідань і чотирнадцять романів. Але знаменитою вона стала саме завдяки «Поліанні».
Історію «неординарної дитини» пані Портер писала в саду, що ріс просто на даху її будинку в Нью-Йорку. Можливо, він був схожий на плаский дах солярію, куди потрапляє Поліанна невдовзі після свого приїзду до садиби Гаррінґтонів, і звідти так само було цікаво споглядати зорі й слухати, як відлунює бляха під ногами. Принаймні сама письменниця визнавала, що кращого кабінету для себе вона й уявити не могла.
Роман «Поліанна» побачив світ 1913 року й відразу став шалено популярним. Мільйонні тиражі не могли задовольнити всіх, хто прагнув мати в своїй бібліотеці книжку про дивовижну дівчинку. По всій Америці створювалися «Клуби Поліанни», члени яких змагалися між собою у вмінні гратися у радість. Відома американська актриса, зірка німого кіно Мері Пікфорд, за право екранізувати роман заплатила його авторці астрономічну на той час суму. Пізніше ще один фільм за мотивами цього твору було знято на студії Волта Діснея з Хейлі Мілз у головній ролі. [220]
Безпосередність і щирість Поліанни так захопили читачів, що на адресу Елеонор Портер посипався шквал листів із проханням, а то й вимогами розповісти, що ж трапилося з дівчинкою далі. Тож уже 1915 року письменниця видала друком наступний роман - «Юність Поліанни», де розповіла про нові пригоди своєї героїні, яка подорослішала, але залишилася такою ж доброю і чуйною. На жаль, більше про неї Портер написати не встигла: у 1920 році вона пішла з життя. Наступного дня по її смерті найпопулярніша у США газета «Нью-Йорк Тайме» опублікувала некролог під коротким, але вагомим заголовком: «Померла авторка «Поліанни».
І все ж читачі не бажали прощатися зі своєю улюбленицею. За деякий час чотири письменниці написали продовження оповіді про неї. Так з'явилася ціла серія книжок під спільною назвою «Радісні книги Поліанни».
Відтоді минуло майже сто років, проте й досі пригоди незвичайної дівчинки захоплюють читачів, учать їх любити життя і дарувати радість один одному. Роман перекладено багатьма мовами світу (а ви тримаєте в руках перше видання українською), знято фільми, в театрах ідуть вистави, а в Росії навіть створена «Партія Радості».
Дехто може звинуватити авторку та її героїню в тому, що вони уникають проблем, намагаються не помічати трагедій людського життя. Але це зовсім не так. Свого часу Елеонор Портер зазначала: «Я ніколи не вважала, що треба заперечувати існування труднощів, страждань і зла. Просто, на мою думку, набагато краще сприймати невідоме бадьоро й радісно». Так чинила вона сама, і ця дружня порада, звернена до кожного з нас, лунає з вуст її милої, мудрої і безмежно близької нам героїні.
До речі, у сучасній англійській мові слово «поліанна» вживається дуже широко, й означає воно щиру і веселу людину, невиправного оптиміста (чомусь дорослі вважають, що оптимізм обов'язково треба виправляти). То як, юні читачі, може, повчимося гратися у радість? Це так цікаво і до того ж дуже просто; варто лише знайти щось радісне навіть у найприкрішій ситуації. І тоді наше життя, наче ліхтарики, осяють щирі усмішки, а головне -зміниться весь світ навколо нас. Не вірите? Тоді спробуйте переконатися уже зараз. І нехай вам допоможе Поліанна

No arms can ever hold you

(Chris  Norman)


baby frozen tears
it was hard through the years
I'll never give up,
never one of my dreams.
Deep insite is my love still alive.
And God only knows,
that I can't let you go.

When I' in love, it'll be for better
I give you my heard
Forever and ever.

No arms can ever hold you
more then I do.
No man can ever love you
No, it's true.
No arms can ever hold you
more than I do
You came to me from heaven,
Girl, it's true.

And if I ever lose you love,
if I ever lose  your heard.
Oh baby, i'm dying for your love.


Baby , now i'm alone
and I try to be strong.
But my baby , I cry,
silent tears  without pride.
And I can't hold on
to the feeling that's gone,
And there's nothing to lose,
cause I'm playing  the fool.

When I'm  in love, it'll be for better
I give you my heard
Forever and ever.

No arms can ever hold you
more then I do.
No man can ever love you
No, it's true.
No arms can ever hold you
more than I do
You came to me from heaven,
Girl, it's true.

And if I ever lose you love,
if I ever lose  your heard.
Oh baby, i'm dying for your love....
And if I ever lose your smile
if I ever lose your heard
Everybody needs someone
to love and I say...

No arms can ever hold you
more then I do.
No man can ever love you
Girl, it's true.
No arms can ever hold you
more than I do
You came to me from heaven,
Yes, it's true.

Будинки , де живе щастя

1. 
   
   ДІМ БІЛЯ ОЗЕРА
   
   Більш затишного і романтичного дому не знайти, його збудовано на честь кохання
   
   Будинок весь повністю склянний, а  посередині росте дерево. Коли призахідне сонце  обіймає його, складається ілюзія що живеш на небесах, бо зі всіх сторін у цьому будинку тебе  огортає світло. Там можна побути на самоті, бо зовсім не почуваєшся самотнім.
   
   Коли навесні на дереві розпускаються бруньки , кожного ранку прокидаєшся від свіжості.
   
   А восени природа огортає все золотими шатами. У домі як ніде відчуваєш близкість природи, і вийшовши на ганок можна слухати заспокійливий плюскіт води, і як гаряче рожеве сонце запалюючи небо ховається у прохолоду води.
   
   Тут чекають... і неодмінно за 2 роки у цей самий день  тут зустрінуться ... обійнуть і скажуть "ти дочекався!". А потім будинок крізь склянні стіни наповниться світлом, але самотність там вже ніколи не житиме.
   
   
   
   
   
   
   
   ЗЕЛЕНІ  ДАХИ
   
   Зелені Дахи були збудовані на самому далекому краю землі що належала йому і стояли там до цього дня, ледь помітні з дороги, на краю якої дружньо розташувалися інші будиночки Евонлі...
   
   Весь зелений, дуже чистий, двір цей був обсаджений з однієї сторони високими старими вербами, а з другої – рівними пірамідальними тополями.
   
   
   Саме з того часу як вийшла в світ книга Люсі Монтгомері читачі закохалися у цей маєток.
   
   Зелені Дахи стоять у райському куточку, що квітне зеленими шатами.
   
   Оксамитова  зелень огортає його, навколо будинку простягнувся яблуневий сад, який що весни  потопає в білосніжному цвітінні.
   
   Потрапивши у середину, ми побачимо чисту охайну вітальню,  сховану від спеки  вітами дерев, що надає прохолоду і затішок, а крізь відчинені вікна , мозна вдіхнути  солодкий аромат  квітів.
   
   Коли ж піднімемось нагору в маленьку охайну мансардну кімнатку, вона по-домашньому  прихистить вас,  тут стоять прості, але зручні меблі, які запрошують до відпочинку після спекотної прогулянки, а коли підійти і відчинити вікно...
   
   Знадвору росла величезна вишня, так близько, що її гілля обіймало навколо весь будинок, і вона так рясно була всіяна квітами, що навіть листя не було видно. З обох сторін будинку був великий сад, з однієї сторони росли яблуні а з іншої вишні, також всіяні квітами; а трава була засіяна кульбабками. Далі в саду росли бузкові дерева, з фіолетовими квітами, і їхній паморочливо- солодкий аромат плинув до вікна з ранковим вітром.
   
   Далі в cаду була зелена зона, пишний плющ губився в далині, туди де біг струмок і де росло незліченна кількість білих берез, які виднілись з праліска, де серед папороті і моху все наштовхувало на роздуми, про різні речі і чудові можливості. За ним був пагорб зелений і похилий з ялицями і ялицями; далі був проміжок, в якому виднівся сірий кінець маленького садового будиночка, який вона бачила з тієї сторони Озера Сяючої Води.
   
   Далеко ліворуч розкинулись великі ферми а за ними, далеко внизу по зелених долинах, близжчав синій промінь моря.
   Це  дім  де чекає родина, де люблять  і пишаються .
   
   
   
   
   
   
   
   
   ВІДРОДЖЕНА МРІЯ
   
   "Я всі сили кинув на відбудову будинку, працював навіть уночі, з одного боку щоб заглушити біль, а з іншого у мене було божевільна думка, 
   що коли будинок відродиться то вона повернеться до мене"
   
   Колись двоє закоханих мріяли про своє майбутнє, вони  обходили старий занедбаний будинок і мріяли як відродять його.
   
   "Я хочу щоб він був білий ,з великим ганком ,щоб охоплював  його весь і неодмінно ззаду , щоб був  краєвид на річку,де я щоранку зможу малювати"-жартома сказала Вона.
   " Гаразд"-серйозно сказав Він
   
   
   Минули довгі 14 років. Закохані стали лиш спогадом тих місць, але тут виріс білий будинок,
   
   з ганком що охоплював його весь,і ззаду відкривав краєвид на річку.
   
   Там стояв пустий мольберт.
   
   Щоранкуі щовечора  на ганку відпочивав Він, милуючись сонцем що купалось у воді, і слушаючи відгомін далеких мрій двох закоханих, а одного такого вечора  ті далекі голоси розірвав звук машини, і коли вона наблизилась з неї вийшла Вона.
   
   
   
   

   
   

   
   
   

   
   
   1. 
      

Щоденник Пам'яті

Спершу я прочитала книгу , я була в захопленні від історії, не тому що вона була незвичайною, а саме тому що її простота робила її такою чарівною.
The Notebook- цей найвідоміший роман Ніколаса Спаркса, який приніс йому славу і звання "Король сучасної романтичної прози" , вийшов в світ 1994 року.
Але напевно все було б не так якби  за цією історієї не стояли реальні події.

ЗА ВЕЛИКИМ КОХАННЯМ СТОЇТЬ ВЕЛИКА ІСТОРІЯ
З інтерв"ю Ніколаса Спаркса


" ... В дечому історія з книги переплітається з історією бабусі і дідуся моєї дружини,
вони закохалися ще підлітками а потім обставини їх розлучили, та через деякий час вона повернулася щоб бути зі своїм єдиним коханням"

"Коли ви говорите з парою яка одружена 60 років, це неперевершено
бачити і вчитися в них, тому що кохання може тривати до віку."

" Це не завжди легкий шлях. Бо життя розставляє багато пасток і каміння на шляху.
Люди змінюються , вони дорослішають і часом трапляються сумні речі.
Я гадаю найвеличніше кохання там де є бажання перебороти всі невзгоди,
які приносить  життя.
Це схоже на старі вислови " Чи ти любитимеш мене коли я потраплю під автомобіль"
або "Я отримаю опіки після пожежі" або "не зможу більше ходити, чити і тоді
любитимеш мене?" і все що люди хочуть почути це "Звичайно! Бо я люблю тебе
за твоє серце, за твою душу, і ніщо інше не важливе" . Це причина чому "Щоденник" так торкнувся людських сердець, бо Ной любить свою дружину
 незважаючи  що приносить їм життя. І Еллі кохає його попри всі труднощі.
І це незміниться щоб не трапилось.

" У затишній кімнаті ось вже декілька років, не втрачаючи надії сидить сивий чоловік біля ліжка своєї дружини. Вони прожили довге щасливе життя, і щодня Но дякував Богові що вона поряд.
Минули роки а в його очах, горить все таж пристрасть і кохання, 
яке було коли він вперше її побачив.
Життя боляче било їх, але вони все долали разом, 
але останній удар був занадто жорстоким,
страшна хвороба поступово забирала спогади у його коханої Еллі,
 і ось вона вже не пам"ятає свого
імені не пам"ятає себе, а головне не може збагнути,
 хто цей чоловік поряд з нею? Кожне її запитання
завдає йому болю... "медицина безсильна і надії нема" ось все  що чує Ной.
І всеж він вірить,
і читає їй Щоденник  їхнього кохання...Щодня знову і знову."

Але більш в повному обсязі можна оцінити книгу лише після перегляду фільму.
Цей фільм наповнений затишком теплом і романтикою.
Я б сказала що після перегляду починаєш вірити і сподіватися, що десь далеко, стоїть дім твоїх  мрій, і тебе там чекають, і байдуже скільки  мине часу.