Однією з особливостей творчості Чарльза Діккенса є його майстерність у створенні найрізноманітніших персонажів. Читаючи Діккенса, часто відчуваємо свою схожість на його героїв. І це зовсім не дивно, адже за основу створених образів Діккенс взяв найяскравіші риси реальних людей, з якими свого часу був знайомий.
Chris Riddell, Lucy Snow and Chris Fenn
Джерело:The Guardian
Феджін
«На пательні, підвішеній на дроті до полиці над вогнищем, смажились сосиски, а нахилившись над ними, стояв з вилкою для грінок дуже старий, зморщений єврей зі скуйовдженим рудим волоссям, що спадало на його люте, огидне обличчя. На ньому був засмальцьований фланелевий халат з відкритим коміром, а увагу свою він, здавалося, ділив між сковорідкою і вішалкою, на якій висіло безліч шовкових носових хусток».
«Пригоди Олівера Твіста»
Леді Дедлок
«Втомлений самоконтроль, байдуже перенасичення, незворушність така, що ніяким інтересам і задоволенням її не похитнути, ― ось переможні трофеї цієї жінки. Тримається вона бездоганно. Якби завтра її піднесли на небеса, вона, ймовірно, піднялася б туди не висловивши ні найменшого захоплення. Вона все ще вродлива, і хоча краса її вже пережила свій розквіт, але осінь для неї ще не настала».
«Холодний Дім»
Гарольд Скімпол
«Маленька життєрадісна людина з досить великою головою, але тонкими рисами обличчя і ніжним голосом, він здавався надзвичайно привабливим. Він говорив про все на світі так легко і невимушено, з такою заразною веселістю, що слухати його було одне задоволення. Фігура в нього була стрункішою, ніж у містера Джарндіса, колір обличчя більш свіжий, а сивина в волоссі менш помітна, і тому він здавався молодшим від свого друга. Взагалі він був схожий швидше на передчасно постарілу молоду людину, ніж на стару, яка добре збереглась».
«Холодний дім»
Маленька Нелл
«Вона старанно пристосовувалася до моїх кроків, наче вважала, що це їй треба вести і охороняти мене, а не навпаки. Я раз у раз ловив на собі погляди моєї супутниці, мабуть намагається вгадати, чи не обманюють її, і помічав, як погляди ці щоразу ставали все довірливішими. Важко було і мені не зацікавитися цією дитиною. Саме дитиною! Хоча такий її юний вигляд пояснювався швидше маленьким зростом і тендітністю фігури. Одягнена вона була, мабуть, надто легко, але дуже охайно, і ніщо в її зовнішньому вигляді не говорило про бідність чи занедбаність».
«Антикварна крамничка»
Місс Хевішем
«Довга біла фата звисала з голови, а до зачіски було прищеплено квіти помаранчі, волосся було біле. На шиї і на руках у неї виблискувало дорогоцінне каміння, і якісь блискучі коштовності лежали перед нею на столі. Навколо безладно валялися сукні, не такі чудові, як та, що була на ній, і нагромаджувались до половини наповнені скрині».
«Великі сподівання»
Містер Гредграйнд
«Оратор для більшої переконливості підкреслював кожен свій вислів, проводячи квадратним пальцем по рукаву вчителя. Не менш переконливий, ніж слова оратора, був його квадратний лоб, що підіймався стрімкою стіною над фундаментом брів, а під його покровом, в темних просторих підвалах, точно в печерах, з комфортом розташувалися очі. Переконливим був і рот оратора ― великий, тонкогубий і жорсткий, і голос оратора ― твердий, сухий і владний».
«Важкі часи»
Містер Мікоубер
«Я увійшов до контори і побачив товстуватого чоловіка середніх років в коричневому сюртуку, в вузьких чорних штанях і чорних черевиках; на його величезній блискучій голові було не більше волосся, ніж на яйці, його обличчя, яке він повернув до мене, було досить широким. Костюм на ньому був поношений, але комірець сорочки мав гарний вигляд. Він тримав франтівський ціпок з двома величезними рудими кистями, а на сюртук звисав монокль ― для прикраси, як я дізнався пізніше, бо він дуже рідко ним користувався, та, до того ж, зовсім нічого не бачив, коли ним користувався».
«Девід Копперфільд»
Містер Піквік
«Сторонній спостерігач не знайшов би нічого особливого в лисій голові і круглих окулярах, обернених на лице секретаря під час читання наведених вище резолюцій, але для тих, хто знав, що під цим черепом працює гігантський мозок Піквіка, а за цими лінзами виблискують променисті очі Піквіка, видовище уявлялося воістину захоплюючим».
«Посмертні записки Піквікського клубу»
Олівер Твіст
«Загорнутий в ковдру, яка була досі єдиним його покровом, він міг бути сином дворянина і сином жебрака; найбільш родовитий чоловік навряд чи зміг би визначити його належне місце в суспільстві. Але тепер, коли його одягнули в стару коленкорову сорочечку, пожовклу від часу, на нього було повішено ярлик і він одразу зайняв своє місце ― парафіяльної дитини, сироти з робітного дому, смиренного Колодного бідняка, що проходить свій життєвий шлях під градом ударів і ляпасів, зневаженого усіма і того, хто ніде не зустрічає жалю».
«Пригоди Олівера Твіста»
Флоренс Домбі
«Флоренс була дуже милою і хорошою, а милуватися її гарненьким обличчям було надзвичайно приємно. Флоренс була беззахисною і слабкою, і він з гордістю думав про те, що йому вдалося надати їй допомогу і заступництво. Флоренс була найбільш вдячним маленьким створінням в світі і її обличчя світилося тією гарячою вдячністю. На Флоренс не звертали уваги і ставилися до неї з холодною зневагою, і серце його сповнилося юнацькою цікавістю до занедбаної дитини в нудному, величному будинку».
«Домбі і син»
Роза Дартл
«Вона здавалася трохи застарілою, немов будинок, який довго і безуспішно намагалися здати в оренду, але, як я вже сказав, її зовнішність була непоганою. Її худорлявість була результатом вогню, спалював її зсередини, який немов виривався назовні через її похмурі очі».
«Девід Копперфільд»
Спритний Пройда
«Хлопчик, який звернувся з цим питанням до юного мандрівника, був приблизно його однолітком, але здавався найдивовижнішим з усіх хлопчиків, яких траплялося зустрічати Оліверу. Він був кирпатий, з пласким лобом, нічим не примітною фізіономією і такий брудний, яким тільки можна уявити молодика, але напускав на себе вдавану важливість і тримався ніби дорослий. Як на свій вік він був маленьким за зростом. Ноги в нього було криві, а оченята гострі і неприємні».
«Пригоди Олівера Твіста»
Урія Хіп
«Слідом за цим відкрилася склепінчасті двері, і обличчя висунулося назовні. Воно й тепер, як і у вікні, було схоже на обличчя мерця, хоча шкіра була трохи червонувата, така, якою вона іноді буває у рудих. Це був рудий підліток років п'ятнадцяти, як можу я тепер стверджувати, але виглядав він набагато старше своїх років, його коротко підстрижене волосся нагадувало стерню; брів у нього майже не було, вій не було зовсім, а карі очі з червонуватим відтінком, здавалося, були зовсім позбавлені повік, і, пам'ятаю, я спитав себе: як він може спати?»
«Девід Копперфільд»
Ебенезер Скрудж
«Ну й скнарою він був, цей Скрудж! Ось вже хто вмів витискати соки, витягати жили, забивати в труну, загрібати, захоплювати, заграбастувати, вимагати... Умів, умів старий грішник! Це була не людина, а кремінь. Так, він був холодний і твердий, як кремінь, і ще нікому жодного разу в житті не вдалося висікти з його кам'яного серця хоч іскру співчуття. потайний, замкнутий, самотній ― він ховався як устриця в свою раковину. Душевний холод заморозив зсередини старечі риси його обличчя, загострив гачкуватий ніс, зморщив шкіру на щоках, скував ходу, змусив посиніти губи і почервоніти очі, зробив крижаним його скрипучий голос. І навіть його щетинисте підборіддя, рідке волосся і брови, здавалося, укрилися памороззю».
«Різдвяна історія»
