Ось уже кілька днів у моєму містечку похмуро і непривітно. Небо вкрите густою ковброю хмар , крізь яку вже навіть сонце не може пробитися своїми гарячими промінчикаим. Сумне все навколо вулички ,і будинки , дерева хоч ще вдягнені у золоте листя, але вони зовсім не гарні.
У такі сумні і непривітні дні саме час почитати щось гарне , щоб хоч на деякий час опинитися у затишному місці. Я впевнена що краще від Люсі Монтгомері у цей день ніхто більше не зміг би принести мені стільки сонця, а вона змогла
і лише одним невеличким оповіданням.
Це просто неперевершено гарна історія, яка розповідає про одну стареньку леді, яку усі вважали дуже багатою, і гордою. Старенька справді була гордою і замкнутою, але багатою вона не була, та ніколи не дозволила б себе жаліти і тому вирішила просто закритися у своєму домі.Так вона і жила відлюднено пока у їхнє містеско приїхла нова вчителька музики . Молоду дівчину звали Сільвія і з першого погляду старенька леді впізнала у її очах , очі свого давньго коханого Леслі. Сільвія була його дочкою. З того дня старенька вирішила робити різні дрібні паодарунки для Леслі, лише для того щоб зробити їй приємність. На справжні подарунки грошей не було, тому леді почала дарувати Сільвії квіти , які росли у неї в садку, потім ягоди , потім фрукти. Сільвія не здогадувалась хто саме друє їй ці подарунки, але коли на день народження вона отримала маленьку збірку віршів свого батька , то здогалась ,що все це для неї робила старенька леді, яку він так сильно кохав колись.
З часом старенька навчилася відкривати своє серце сусідам ,і знайшла багато людей які були готові підтримати її. А Сільвія стала їй наче донька , дівчина була сиротою і тому добра ледиі стала їй наче хрещена .
Ця історія вчить що добро можна робити не лише з допомогою грошей, головне відкрите і щедре серце, а навіть маленький букетик запашних квітів може подарувати радість самотній душі.
