Джейн Ейр (в українському перекладі)

"Того дня ми не змогли піти на прогулянку. Щоправда, вранці ми блукали безлистою алеєю аж цілу годину; але по обіді( коли не було гостей місіс Рід обідала рано) холодний зимовий вітер нагнав такі темн хмари і вперіщив такий дужий дощ, що про прогулянки годі було й мріяти."

Досі, читаючи цей перший абзац улюбленої мною книги у мене тьохкає серце, зовсім як в тої одинадцятирічної дівчинки , якою я була коли вперше тихцем від мами читала "Джейн Ейр". Особливо серце тьохкає зараз, коли я тримаю в руках український переклад улюбленого роману. Це видання видавництва "Країна мрій" за перекладом Уляни Григораш , якщо ви вже мали нагоду прочитати "Голодні Ігри " то немає потреби казати, що її переклад чудовий. Натомість , я хочу трохи розповісти про автора і саму книгу. З раннього дитинства старша зі знаменитих сестер Бронте - Шарлотта обожнювала вигадувати казки й фантастичні історії. При чому робила це вона так майстерно, що втягувала у гру всю родину. Саме тому доросла Шарлотта вирішила спробувати себе в літературі, проте для першої повісті "Викладач" не змогла знайти видавця. Шарлотта не склала рук і за рік завершила роман "Джейн Ейр", який мав оглушливий успіх і отримав схвальну рецензію Вільяма Теккерея. І ось уже понад півтори сотні років роман "Джейн Ейр" неполишає списків світовий бестселерів.

Анотація до роману :
Юна Джейн Ейр, яка вісім років марніла в стінах Ловудського інтернату, вирішила кардинально змінити власне життя. Вона знайшла собі місце гувернантки в маєтку Рочестерів, але, опинившись там, не відчула бажаної переміни — у похмурому старовинному будинку було так само тихо, як і в Ловуді. Звідки було їй відати, які жахливі таємниці приховують ці кам’яні стіни? Та одного разу дорогою на пошту Джейн зустріла самотнього вершника, якому судилося перевернути її життя...

Придбати книжку


Треба ще кількома словами згадати нову екранізацію , яка вийде на екрани в 2011 році , поки нічого не відомо лише перші промо фото ось як виглядатимуть Джейн і Рочестер, мене ці кадри безмежно радують, адже схоже що цього разу по стилю фільм нагадуватиме мою улюблену версію з Тімоті Далтоном :

День Шарлотти

Сьогодні в 1816 народилася Шарлотта Бронте автор знаменитих романів: «Джейн Ейр», «Вільєтт», «Вчитель» . Її життя було не менш тернистим аніж в героїв її романів , але попри все, вона залишалася відданою собі , і своєму прагненню писати . Вона творила у часи коли на автора жінку дивились зверхньо,і несерйозно, щоб її твори оцінили вони з сестрами вигадали псевдоніми для себе :Емілі(Елліс), Шарлотта(Коррер) та Анна(Актон) . Сьогодні , щоб відсвяткувати день народження Шарлотти пропоную згадати уривки з її найвідомішого роману ,Джейн Ейр.

"Иногда одно слово может прозвучать теплее, чем множество слов."

"Мужчина ничего не стоит, если в нем нет

чего-то дьявольского…"

"Впервые я испытала сладость мести; пряным вином показалась она мне, согревающим и сладким, пока его пьешь, — но оставшийся после него терпкий металический привкус вызывает во мне ощущение отравы…"

"Мне кажется, жизнь слишком коротка, и не стоит тратить ее на то, чтобы лелеять в душе вражду или запоминать обиды. В этой юдоли мы все без исключения обременены недостатками, но скоро, уповаю, наступает срок сбросить их груз вместе с нашими тленными телами, избавиться от этой сковывающей нас плоти, а с ней — от всего неизменного и от греховности. И останется лишь искра духа, неуловимое начало жизни и мысли, столь же чистая, какой Творец вложил ее в свое творение."

"— Если вас будут увлекать соблазны, мисс Эйр, вспомните о вашей совести. Муки совести способны отравить жизнь.
— Говорят, сэр, раскаяние исцеляет.
— От них раскаяние не исцеляет. Исцелить может только второе рождение. А уж если мне навсегда отказано в счастье, я имею право искать в жизни хоть

каких-нибудь радостей, и я не упущу ни одной из них, чего бы мне это ни стоило.
— Тогда вы будете падать все ниже, сэр."

Дорога Шарлотта дякую за наші чудові книги , які надихають стільки поколінь

Квітнуть дерева... на вулиці справжня весна!

Нарешті холодні дощі відійшли , і   сонечко знову розфарбувало все навколо у  прекрасні кольорові  фарби. Тепер можна бачити блакитне небо   з пишними білими хмарками , світло зелені молоденькі дерева , які  легенько тріпоче  ветер , червонуй дах сусіднього  будинку , привітно   заглядає у моє вікно. Стало легко і весело ,  у сонячний день завжди легко радіти , і навить сумувати не так важко.

Сьогодні  також дуже важлива дата для мене особисто бо сьогодні жень народження однієї з моїх улюблних письменниць, яка відкрила для мене світ зарубіжної і зокрема англійської літератури - Шарлотти Бронте

Шарлотта Бронте народилась в 1816 році в небагатій сім "ї, ставши третьою дитиною з шести. Двоє сестер Шарлотти померли, а четверо інших дітей в дуже ранньому віці почали писати казки і оповідання, населяючи їх власними іграшками і вигаданими персонажами. Шкільні роки Броне, проведені в інтернаті для дівчаток, стали матеріалом для багатьох її романів і оповідань: бідна дівчинка зазнала багато лиха, через свою сильну близорукість, ірландський акцент і бідний одяг.
У 1842 р. Шарлотта й Емілія поїхали в Брюссель і потрапили в бельгійський пансіон, сподіваючись у досконалості опанувати французьку мову. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони узялися викладати англійську мову ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Еже, чоловік директриси , дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж французькому творі, написаному молодими англійками, зрозумів їхню обдарованість і пророчив їм письменницьку славу. Його порада Шарлотті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя покохати  місьє Еже - одружену людину. Звичайно, це була піднесене кохання, більше схоже на дружбу. Але мадам Еже влаштувала грандіозний скандал чоловікові і молодій учительці, зажадала її від'їзду.
У дуже переломленому вигляді ця трагічна любов відбилася в романі "Джен Ейр", в історії містера Рочестера, прикутого навік до неврівноваженої  і злої істоти. Навіть сама його зовнішність - масивний квадратне чоло, тверді обриси губ і підборіддя - повторювала в якийсь мірі риси місьє Еже.
Сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчинок. Саме для цього вони одержали освіту в Брюсселі. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і трудитися разом. У них були всі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, освіта, бездоганне знання французької мови. Але в них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав учитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на цвинтарі.
У 1846 р. сестрам Бронте вдалося нарешті видати збірник своїх віршів. Вони видали їх під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії ("Грозовий перевал") і Ганни ("Агнес Грій") були прийняті до друку, роман Шарлотти "Учитель" - відкинутий. Але вона вже працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман "Джен Ейр" побачив світло і мав великий успіх. Але слава не принесла трьом бідним дівчатамм щастя. Їхньої сили були вже надламані труднощами і непосильною працею. Любий брат Бренуелл гинув від туберкульозу. Від нього заразилася спочатку Емілія,  що віддано доглядала за ним , потім - Ганна. Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим, сліпим батьком, без любих супутниць, з якими звикла ділятися кожною думкою.
Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов роман "Шерли" - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від чартистського руху що почав розпалюватися . У 1853 р. був опублікований роман "Вильетт", найбільше автобиографичний: у ньому відтворений побут бельгійського пансіону, з яким було пов'язано стільки спогадів.
Згодом у будинку Патріка Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Ніколе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрік Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта попорощалася  з ним біля хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів.
Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Елізабет Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала й у Брюсселеві, де бачилася із сімейством Еже. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлотти Бронте".
Надзвичайний успіх роману "Джейн Ейр" пояснюється тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Диккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен - пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу. Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, перерване весілля, отримане героїнею багата спадщина, пожежа, у якому гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець - усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.
Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному - у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі - священик Броклхерст, "опікун " і, по суті, убивця дівчаток-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали викторианську літературу, відкинуті Шарлоттою Бронте, яка добре знала клерикальне середовище. У якому вона зустрічала два типи священиків - суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і лицемірів, прикривающих благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Обоє ці типу виведені в її романі. Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Ейр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джен Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і спробувала справжнє коханняі, хоча втекла від  його, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства! Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, що перетворився для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невиліковно хворої, божевільної жінки . Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу. Фінал роману, коли Джен Ейр повертається до покаліченого, осліплому, збіднілому містера Рочестера і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Ейр улюбленому людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був зазвичай притаманний happy end, щасливому кінцю викторианского роману.