Ліричні сонети Петрарки

В добу Відродження  , яку французький письменник анатоль Франц назвав "весною людського розуму"  вперше з"явився напрямок романтичної лірики, у якій одним з яскравих постатей є Петрарка.
Мене захоплюють його сонети своєю  надзвичайною красою і легкістю, і водночас  там такі глибокі і сильні думки.
Ось декілька соннет моїх улюблених, що по праву є вінцем світової лірики.

Сонет 61

Благословенні убдьте, день і рік,
І мить,і місяць ,і місця урочі,
Де спостеріг я ті  сяйливі очі,
Що зав2язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура,ща в безооболоччі
Пускав у мене стріл ясних потік!

Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошебки ім"я
Моїй донни -ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в"яне, -
Й ти, неподільна радосе моя!


Сонет 132

Як не любов, то що ж це бути може?
А як любов, то що ж таке вона?
Добро? - Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? - Але ж муки ці солодкі ,Боже!

Горіти хочу? - бідкатись негоже.
Не хочу? - то даремна скарг луна.
Живлюча смерти,втіхо навісна!
Хто твій тягар злолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю,
В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма, -
Чого  я хочу  - й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку весь дрижу.