Підсумки старого року!

Привіт -привіт!

Ну ось і останній день цього року, за вікном  ясний морозний ранок , наче на малюнку, чисте блакитне небо яскраво виділяється серед засніжених дахів, а сонце так яскраво освічує все навколо , наче хоче щоб останній день цього року  був для кожного прекрасним, незважаючи на негаразди і проблеми які можливо були в минаючом році.

Сьогодні, в такий прекрасний день, мені хочеться згадати все чудове  що було цього року  в моєму житті, і таким чином підбити підсумки .

Книги року 

 Детектив : Вілкі Коллінз "Жінка в білому"

Хоча я не дуже захоплююся детективами , але ця книга просто мене вразила , я прочитала її за три вечори, останнього вечора  я засиділася до пізньої ночі , аби тільки довідатися  чим же все закінчиться у героїв. Сюжет дуже захоплюючий, але водночас  там прекрасно показані романтичні стосунки, автор Вілкі Коллінз неперевершеноо описує кохання, турботу , почуття.

Історія дуже динамічно розвивається , і читач просто не має змоги відірватися від книги , адже що разу  трапляється  несподіване , і ніяк неможливо  передбачити чим же все може скінчитися .

Отже  найкращий детектив року безперечно "Жінка в білому"

Романтика : Шарлотта Бронте "Віллет"

Мене вразила краса цього роману. Я знала Шарлотту  по моїй улюбленій Джейн Ейр , але раптом я відкрила для себе її з зовсім іншого боку. В книзі  "Віллет" Шарлотта вперше так сильно ,так красиво, і так драматично описує кохання. Почуття  залишаються подарунком, який ярує героїв, як і в інших її романах, але тут вони набувають такого реального змісту, такої щирості і сили, що ми читачі переживаємо  разом з героями  їхній біль і щастя. книга водночас дуже сумна і дуже часлива , бо лише  ці два протиріччя можуть так красиво доповнювати  один одного.

Безперечно  "Віллет " найромантичніший роман року

Відкриття: Чарльз Діккенс " Будинок з привидами"

З Діккенсом мені не пощастило з самого початку, колись я намагалася читати "Олівара Твіста " але так і покинула не дочитавши. стиль Діккенса непідготованій людині дуже важко  сприйняти, свої думки він вкладає не в кількох реченнях, а на кількох сторінках, тому потрібно мати терпіння ,щоб вчитатися  в зміста . Колись, мені цього самого терпіння забракувало, і я не стала намагатися читати його книги. І ось  я взяла до рук "Будинок з привидами ", і зрозуміла що я багато втратила  бо Діккенс  чудовий, варто лише познайомитися з ним . "Будинок з привидами" - чудова книга, це історія про кохання , дружбу , кумедні випадки ....

Одна з найвеселіших і безперечно найромантичніша книга. 

Фільми року 

Романтика :  Північ і Південь ( North & South)2004

З того часу  як я вперше побачила цей фільм пройшов майже рік ,як я змінилася за цей рік ? Цей фільм став для мене еталоном  романтичного кіно, він відсунув на друге місце  "Гордість і Упередження" , а Дарсі  повинен був поступитися місцем в моєму серці північному красеневі містеру Торнтону :) закохалася я у нього  з першого погляду , саме в той момент коли Маргарет бачить його в "засніженому" цеху , я вже знала що цей герой  просто викраде моє серце , так воно і сталось, і ось уже рік я вкотре переглядаю цей фільм, і щоразу як вперше!!

Найромантичніша  історія кохання і кращий поцілунок "Північ і ПівденьВВС!!!

Зворушливо: Даніель Деронда (Daniel Deronda)2002

Це дуже не проста історія, історія пошуків самого ссебе і свого містя у цьому житті, тут кохання не подврунок а необхідність ,порятунок не тільки  душі але й життя. Спочатку ми бачимо героя як успішного,багатого і вродливого юнака, який так само легко знаходить пристрасть свого  життя - Гвендолін . Але  згодом ми бачимо, що  його життя було лише примарним , і він повинен сам  знайти себе у ньому, і поступово пізнаючи себе він знаходить справжнє кохання .

Найзворушливіше кіно цього року "Даніель Деронда" ВВС

Прекрасно: Лорна Дун (Lorna Doone) 2002

Уявіть собі незвичайно мальовничу долину обрамлену скелями і гірським водопадом . Серед оксамитово зелених трав стоять затишні будинки фермерів, які з покоління в покоління обробляють цю вдячну землю.

Але з другого боку водопаду на самій болотистій ділянці землі живуть грізне сімейство Дунів, вони давно воюють з фермерами, і ніхто з селища не наближається на землі Дунів але одного разу волею долі туди потрапляє син одного фермера, і закохується у внучку сера Енсора Дуна -Лорну . так починається ця романтична історія, всіх героїв якої ви полюбите вже з перших хвилин .

Найкрасивіше кіно цього року "Лорна Дун " ВВС

Казково: Розбійник і принцеса (Lotrando a Zubejda) 1997

Чарівний, зеленоокий Лотрандо ,син головного розбійника на чеських дорога , взагалі не схожий на грізного тата , він як то кажуть нетямущий , і до 18 років взагалі ріс "як трава" . І от батько вирішив навчити сина, він віддав його в монастирську школу, і вже за кілька літ Лотрандо став  вихованим, розумним юнаком. Але всі надії батька на те що дитина теж продовжить його розбійницьку справу не виправдалися, у хлопця зовсім не було таланту розбійника, він натомість залюбки рубає дрова . Якось випадково він потрапляєу  султанове царство де він повинен врятувати доньку султана від смерті , або заплатити за це своєю головою.

У фільмі багато жарті , гарної музики , і приємні герої .

Безперечно казка року  "Розбійник і принцеса" Чехія   

Здається все , правда я ще можу продовжити свій рейтинг, але саме представлені тут фільми і книги більше всього запали мені в душу ! Маю надію у новому 2009 мені буде що розповісти вам . 

Cвято наближається ...

З наближенням свят  неодмінно хочеться подивитися особливе, святкове кіно.

Цього року я вирішила не затримувати увагу на новинках, бо дуже часто за яскраво розрекламованим фільмом немає нічого гарного, тому я  вирішила подивитися класику «старого Голівуду», про деякі з цих чудових фільмів я вам розповім .

Перш за все потрібно  згадати про «Три горішки для Попелюшки», цей фільм на всі часи залишиться чудовою новорічною казкою , і я впевнена що не тільки для мене.

Нещодавно я довідалась деякі цікаві моменти про цей фільм наприклад ви знаєте що :

Остання сцена в фільмі –імпровізація. За задумом режисера  Попелюшка разом з Принцом мали в фіналі скакати на конях за сніжний обрій, але на самому початку зйомок цієї сцени кін Павла Травнічека провалився у сніговий замет , і йому лише ззалишалося спостерігати   за зникаючою  Лібуше  .

 

А ось як  виглядає замок Принца

 

З новинок кіно дуже порадував фільм "Різдвяне диво Джонатана Тумі". Це зворушлива і дуже красива історія , про хлопчика що втратив свого батька на війні, а з ним і все своє звичне життя, адже мамі довелося перевезти його в маленьке селище далеко від галасливого міста.Спочатку, обом і мамі іі Джонатанові було важко освоїтися в новому середовищі, але згодом це містечко і люди , що жили поруч стали рідними для них. Особливо Джонатану став близкий відлюдник  ,що жив у лісі,чоловік також втратив дружину і сина, але він мав дивовижний талант різбяра. Джонатан по новому почав дивитися на навколишній світ, коли зрозумів як в руках майстра може ожити  звичайне дерево. Це фільм, про те як дарують надію 

 

І хочу закінчити розповіть про фільми ще одним, на цей раз це стара 

добра класика."Крамничка на розі"так називається ця історія .Одна з найтепліших і романтичніших картин,котрі я дивилася .Уявіть собі, одного разу молодий, привабливий хлопець побачив невелику замітку в газеті, там говорись, що молода,симпатична  дівчина шукає друга по листуванню, для культурного спілкування, всі листи залишати в поштовій скриньці № ... "Любому другові", молодий чоловік написав дівчині 4 листи, так зав'язалися їх відносини. Але хто б міг подумати що, персона,яка прийшла працювати  до них в магазин, і яку Альфред терпіти не може виявиться його "любим другом".У фільмі багато  гумору, такого світлого і чистого.На цей фільм  зняли відомий рімейк Вам лист, але якщо листуванням по емейлу вже нікого не здивуєш, то листування через поштову скриньку, дуже романтичне!!!

Наразі це все про що я мала намір вам розповісти ,вале свята лише розпочинаються отож попереду багато цікавого!

З наступаючим Новим Роком!!!

  

Affairs of the Heart Interview (Richard & Daniela)

Тиждень тому британський канал ITV розпочав показ документального серіалу "Історія костюмованої драми" у ньому розповіли таємниці зйомок  улюблених всіма фільмів.
У третій серії був справжній подарунок прихильникам серіалу Північ і Південь ВВС, бо вони змогли побачити нове інтервю з Даніелою і Річардом, де вони розповідають як їм працювалося разом. Якщо Річард вже багато говорив  про свої роботу над серіалом,то  в Даніели то було перше інтервю за 4 роки з цього приводу.

Я пропоную вам подивитися це відео , воно прекрасне , навіть не зважаючи на те ,що відео коротке ,ми можемо бачити з якою теплотою Даніела і Річард згадують зйомки  Півночі і Півдня, і навіть за минулі чотири роки  ми все ж можемо відчувати  ту славетну "хімію " між акторами . Я впевнена  вам сподобається !

BBC One: Christmas Drama Trailer 2008

Це Різдво з ВВС буде з серіалами "Доктор Ху" ""Моя сім я"  " Подорож до Кендлфорда"

Школа талантів Британія

Я вирішила подивитися новий молодіжний серіал виробництва ITV ,він щойно вийшов на британському ТВ. Я довго зважувалася , бо вже давно не дивлюся фільмів  молодіжної тематики, але ось цей мені сподобався.
Свіженький, легкий сюжет ,яскраа картинка і багато музики , цей серіал  прекрасно може підняти настрій і розвіяти нудьгу, якраз варто подивитися в похмурі, вологі, останні, осінні дні.

The Woman in White BBC (1997)

Не можу також обійти увагою і екранізацію Жінки в білому від ВВС, і хоча сама історія доволі сильно змінена відірватися від перегляду просто неможливо.

Розповідати сюжет я не буду, ті з вас котрі , можливо вже читали книгу, уявляють у загальних рисах, про що фільм ну а хто не читав, скажу коротко:

Коли Меріон і її зведена сестра Лаура познайомилися зі своїм новим вчителем малювання, він розповів їм про зустріч з таємничою жінкою, схожою на примару і одягненою у все біле.

Дізнавшись, що незнайомка в білому якось пов'язана з таємницями їх сім'ї, сестри вирішують, що лише розгадавши цю загадкову похмуру історію, вони зможуть вибратися з павутини обману, що оповіює їх.

Більше мені б хотілося розповісти про те, як на мене подіяв фільм. Почну з того що актори всі були просто чарівні, не дивлячись на те що сюжет був досить мабуть перероблений, і щось додано, а щось викинуто, та зате характери головних героїв були передані добре . Постановка досить вільна в плані історії, але не можу сказати що не чітко або не впізнанно показані Меріон або Лора.
Треба сказати цього разу ВВС здивувало тим що може показати справжній костюмований триллер, так погрішності у викладі є чималі, та зате від перегляду неможливо відірватися всі 2 години.
Хочеться зупиниться на акторах, я вперше, здається, повністю оцінила талант Тари Фітджеральд, до цього я бачила її в двох фільмах, і вона мене не вразила ні в одному до цього.
Що ж стосується Джастін Уодделл, то тут все просто вона на висоті як завжди, правда у неї знову роль слабкої дівчини як в Дружинах і Доньках, все-таки їй більше підходить характерні ролі на зразок Естелли у Великих Надіях, ось там вона сяє.
А в іншому я раджу подивитися фільм Жінка в білому як цікавий , динамічний детектив

Перший сніжний ранок! ... Жінка в білому

Ледь прокинувшись сьогодні вранці, я побачила за вікном снігову заметіль, все навкруги схоже на казку. Таким чудовим цього року був прихід зими .Зараз за вікном мете білими сніжинками , і вони пухнастою ковдрою вкривають все, вікна ,дахи, вулиці …
Зараз так чудово сидіти у теплій кімнаті і дивитися на те диво за вікном . і поки я сиджу то буду помаленьку розповідати спочатку про книгу Вілкі Коллінза Жінка в білому, яку я якраз прочитала нещодавно. Вражень купа , сподіваюсь ,що зможу їх якось коротше викласти.

Книга мене захопила відразу, і можна сказати, повністю з перших сторінок.
Я щиро симпатизувала героям, Меріон це дуже розумна дівчина, яка я упевнена справилася б зі всім сама, і зараз би напевно її зробили героїнею, але у той час вона могла бути "всього лише жінкою", притому ми бачимо як саме ця жінка сама зміркувала як і де шукати зниклу сестру.
Всі підступні хитрощі не зостаються для неї таємницею надовго, тому що, вона на рівні із злочинцями, єдине що вони просто її недооцінювали, як це часто буває!
Одній з сильних сторін Коллінза я вважаю його описи романтичних відносин, зізнаюся відверто я не чекала там більшого ніж легкий натяк на любов, тому що роман не мелодрама, а в детективах рідко хто добре описує романтику, в усякому разі мені не попадався такий детектив. Але тут я помилилася, Коллінз так яскраво, так красиво, ніжно і зворушливо описав відносини Уолтера і Лори, що я дуже пошкодувала про те що цей роман не мелодрама, і що їх історії приділяється так мало уваги.
Єдиним мінусом роману я вважаю те, що в кінці звідкись появляється це Братерство, явний натяк на мафію, яке кінець кінцем вбиває злочинного генія графа Фоско, можливо в дні Коллінза на таке Брацтво дивилися як на чудасію, але мені зараз здалося це дуже простим і банальним фіналом.
Але знову повторюю що упевнена це тільки тому що зараз вже цим нікого не здивуєш.
В усьому іншому від книги просто неможливо відірватися.
На черзі Місячний камінь (книгу я все-таки знайшла)

Цитата тижня - Тиждень 1

Привіт!
На одному з моїх улюблених блогах присвячених романам Дж.Остін щотижня викладають одну цитату з її романів. Я вирішила перейняти у них цю чудову традицію і собі розпочати записувати цитати, і не лише Дж.Остін, але й інших письменників.
Отож сьогодн  перший тиждень і мені хотілося б розпочати цитатою з роману В.Коллінза "Місячний камінь"

Счастливая любовь может иногда прибегать к языку лести, но безнадежная любовь всегда говорит правду.
(цитати я по можливості буду приводити українською, а таож російською і англійською мовами)

Вільям Вілкі Коллінз і його розкішні детективи

Я сама не дуже люблю детективи, вірніше я не часто знаходжу ті, які б мені сподобалися.
Категорично не читаю нових, тому що там окрім, крові і жорстокості нічого не немає, та притому ще і нецензурної лексики скільки завгодно. Виключення можу зробити для польської письменниці Йоанни Хмелевськой, та й то не всі її твори мені подобаються.
Ось детективи,які мені по справжньому подобаються так це Агати Крісті і відкритою для мене недавно Дафни дю Мюрье, там є стиль, характери яскраві і колоритні, пригоди і інтрига, але головне мова оповідання, така красива... така англійський, на додачу прекрасно описані природа і характери, ось цими детективами я захоплююся.
І ось зовсім недавно я відкрила для себе що одного ... Вілкі Коллінз. Я звичайнож знала про нього ,як про кращого друга Ч. Діккеса.

Правду кажучи,дізнавшись що Коллінз писав детективні романи, я віднеслася до нього прохолодно,так як ними не захоплююся, але потім я дізналася про Місячний камінь, екранізацію якого я з великим задоволенням подивилася, і захотілося прочитати його книги. Відразу сказати з ЛК так і не вийшло книги я не знайшла, та зате знайшла інший роман "Жінка в білому" і почала читати, вже прочитавши більше 50 сторінок я скачала екранізацію ВВС, і не утрималася, подивилася.
Я не відриваючись переглянула фільм, звичайно що книга набагато глибше відкриває нам історію, і характери героїв ніж фільм, але він мене вразив.
Що ж стосується самого роману, то стиль яким він написаний, а також розвиток подій ,повільний, і несподіваний , просто не дає змоги відірватися від читання. Я не буду передавати тут зміст роману , скажу лише вам варто його прочитати!

Мої роздуми на тему

Для кожного з нас в житті є якийсь сховок куди ми ховаємось від буденності, одноманітності і сірості. Для мене таким сховком є книги , інколи здається ,що вигаданий світ стає таким близьким , набагато ближчим ніж реальний . Я напевно сотню разів повертаюсь знову і знову, до давно прочитаного роману, але щоразу по новому відкриваю його для себе . нова книга –це по новому відкритий світ . Після прочитання ми якось по –іншому дивимося на речі , по-іншому розуміємо навіть давно знайоме.

Такий довгий та можливо нудний вступ я написала для того ,щоб поділитися радістю придбання «Упередження» Джейн Остен. Героїня одного дуже відомого фільму сказала, що ця книга про те як чекають. І справді герої Упередження мали випробувати свої почуття часом , аж поки змогли бути разом .
Кажуть книги Остен це здебільшого жіночі романи , якими панянки і пані, зачитуються щоб якось вбити час , мене чесно дуже обурюють такі вислови , і цьому є декілька причин:

1. Це класика літератури , а ділити класику на жіночу і чоловічу, це повне безглуздя , і навіть не вихованість , хоча я не відкидаю що сучасну літературу варто поділяти на літературу і дешеве «чтиво» ( що чим називати кожен обирає для себе)
2. Такі авторки як Остен , Бронте , Леся Українка , О.Кобилянська , Е.Гаскелл і ін не були просто нудьгуючими пані, які вирішили написати роман. Це були освічені мислячі жінки , як своїми образами і думками , принесли нове в літературу.

А ще я хочу додати що саме з книжок таких письменниць можна по новому поглянути на стосунки , на почуття на взаємини , можливо у чомусь відкрити для себе жінок, а в дечому і чоловіків .

p.s Прочитавши все вище написане , я зрозуміла що то були мої роздуми на тему…
напевно мене надихнуло осіннє сонце , а саме подумалось ,що якраз у такі гарні тихі дні , одна з тих моїх улюблених письменниць, сідала до столу, дивилася на таке ж осіннє сонце і починала писати новий розділ майбутнього роману , що правда знадвору вона аж ніяк не могла бачити цих похмурих і набридливих дахів п’яти поверхівок , але я думаю вони з їхньою уявою бачили б в них щось більше . Ось наприклад , той конусоподібний дах, що я його бачу зі свого вікна дуже схожий на башню одного зі старовинних замків …

У ритмі джазу .....

Привіт Мій Нотатнику!

На дворі стоїть ясній осінній день, на жаль таких днів цієї осені не так вже й багато, частіше небо похмуре, і лише інколи , суворі темно- багряні хмари прикрашають своєю суворою красою небо. Я люблю дивитися на захмарене небо , коли з купчастих хмар ось –ось може хлинути дощ… але його немає , і стоїть лише сувора тиша навкруги . Така погода здається мені доволі привабливою, не менше ніж сонячний осінній день.

Отож сьогодні сонечко, і мені захотілося поговорити про щось вишукане, а сааме про джаз …. Ви любите джаз? … ви відчуваете як музика крізь вас слух проникая у ваше серце , змушуючи його співати … це джаз ! Тільки він може так діяти на людину .

Я обожнюю музику 30 -40 років , коли королем сцени був Френк Сінатра, Але у нього є талановитий продовжувач отож знайомтесь

Michael Buble

Здається Майкл переспівав вже всю золоту класику джазу , і зробив це у неповторній своїй манері, його голос просто задаровує з першої почутої пісні.
Пропоную вам переконатися і послухати його альбоми

Особливо варто згадати альбоми

Michael Buble - With Love (2006)

Michael Buble - Call Me Irresponsible ( 2007)

Але я раджу прослухати всі його альбоми їх легко знайти на торренті

Багато галасу даремно (Much Ado About Nothing)

Я вражаюся скільки часу пройшло з тих пір, як Шекспір написав свою п'єси, а вони і зараз такі актуальні, і своєчасні. А все тому що говорив він про вічне .
Зараз, тільки що, я закінчила дивитися «Багато галасу даремно» з тієї ж серії усучасненого Шекспіра, і мені дуже сподобалося, звичайно, цей фільм був менш смішним чим Приборкання норовистою, але цей був глибший, і змусив задуматися.
Дійсно, ми можемо прикривати свої низькі вчинки, або свій біль і образу словом Любов, але хіба це говорить про те що ми дійсно любимо ? Ні !
Можна кричати про свою любов, присягатися, і жертвувати, але в один прекрасний момент виявиться,что ця любов нічого не коштує, раз її може зруйнувати,чьясь брехня, і недовіра, а  в кінці стане видно, що було лише багато галасу даремно!

Завершу сонетом Шеспіра тим самим 116-м , який так вдало додали у фільм


Не буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець. То не любов,
Що розцвіта залежно від нагоди
І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це — зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі —
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня— я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.

Шекспір мав рацію !

Золото Осені (Gold of Autumn)

Привіт мій Нотатнику!

Ну ось і розпочалась осінь. Не можу сказати, що літо було гарне і тепле, але можливо , осінь принесе з собою більше тепла ,і ми справді насолодимося Бабиним літом у всій його красі. Насправді я думаю що осінь найзатишніша і найгарніша пора в році, вона по справжньому казкова , бо лише казковими можна назвати ті чарівні барви , якими розмальовує осінь усе навкруги.
В колонках зараз грає альбом молодого британського виконавця Паоло Нутіні, останнім часом я часто слухаю його пісні. Поки що, Паоло випустив всього один альбом , але він прекрасний, отож коли ви хочете послухати щось прекрасне виберіть його.

За це літо я так багато передивилася чудових фільмів ,що мабуть зараз не зможу зрозуміло розповісти ,що я про них думаю, і які відчуття вони лишили в мені, тому я залишу їх поки що без уваги , а натомість просто розпочну цю осінь жваво з піснею Паоло «New Shoes». Я впевнена що ця осінь буде, більш теплою і затишною ніж літо, принаймні я вам бажаю ,щоб вона була саме такою, і пам’ятайте , що свій настрій ви робите самі. Інколи і сумувати варто, але робіть це не часто ,і намагайтеся сумувати красиво, це означає ніколи не падайте духом , а навіть у смутку знаходьте прекрасне, бо коли за вікном вітер подихом тихо зриває барвисті листочки з дерев, і проносить їх повз ваше вікно , а сонечко ,хоча можливо, вже не тепле та все ж посміхається вам, а ви попиваючи запашну каву або запашний чай спостерігаєте як змінюється світ навколо , а десь тихо грає щось чудове саме тоді відчуєте яким гарним є цей світ , в осінніх барвах він неповторний!

Цитата зі Сріблястих Кущів (Quote from Silver Bush)

Щойно прочитала одну фразу в книзі ЛММ, і вона мене так вразила, це про перші почуття ось вона :

... ЇЇ рука покоїлась в його руці ... такій теплій і лагідній. І так вони йшли додому. 
Вітер .... Ніч... знову були привітними до неї. 
Пишні гілля дерев, що кидали срібні тіні осяяні місяцем ,
були прекрасними.... пряні , 
лісові аромати, що оповивали дорогу - чудовими. 


She slipped her little hand into his . . . he had a warm pleasant hand.
They walked home together so.
The wind . . . the night . . . were friendly again.
The dark boughs of the trees, tossing against the silver moonlit sky, were beautiful . . . the spicy, woodsy smells along the road delightful.

                                                                        " Пет зі Сріблястих Кущів"

 

Погляньте на світ (Look at the world)

Якби я хотіла передати вам ту свіжість , яка зараз буяє за моїм вікном ... безтурботні пташки  співають десь так близенько, і під їхню  веселу пісеньку прокидається новий день , в такий день радієш що живеш, і що все навколо це твоє . Це блідо - блакитне  небо , з хмаринками із цукрової вати, ці розкішно зелені оксамитові дерева ,  і веселі пташки , все це -моє!
Не дивуйтесь це на мене так книги Монтгомері впливають, коли я читаю, як гарно і глибоко вона бачить світ навколо , то і сама починаю так на нього дивитися, ось почитайте самі:

О, яким прекрасним було все навкруги! Пишні блідо –золоті хмари пливли понад Імлистим Пагорбом. Вітер заснув серед сріблястих кущів, а високі ялиці тріпотіли , наче загадково посміхалися. Поля навколо були схожі на затишні обійми , а верби , чи плаксійки як Джуді їх називала, шепотіли щось до них . Світ був величним , у цій розкішній зелені і спокусливій блакиті моря .Над нею розлилося ясне блідо - сріблясте небо і здавалось що все в садку буяло в передвечірньому квітковому розмаїтті

                                                                                        "Пет зі Сріблястих Кущів"

Чи ж можна по іншому дивитися на світ? Ні! Бо він прекрасний  і неповторний .
Я думаю, що дуже цікаво спостерігати за тим як навколо все змінюється, і день переходить у ніч. І хоча вони і здаються щоразу одними і  тими самими, двох одинакових ранків не буває, так само як і вечір , щоразу новий.
 

Один сонячний ранок (One sunny morning:)

Знадвору росла величезна вишня, так близько, що її гілля обіймало навколо весь будинок, і вона так рясно була всіяна квітами, що навіть листя не було видно. З обох сторін будинку був великий сад, з однієї сторони росли яблуні а з іншої вишні, також всіяні квітами; а трава була засіяна кульбабками. Далі в саду росли бузкові кущі, з фіолетовими квітами, і їхній паморочливо- солодкий аромат плинув до вікна з ранковим вітром.

                                                                                                                " Ранок у Зелених Дахах ~ Енн з                                                                                                                  Зелених Дахів"


Це oдна з моїх улюблених цитат  ЛММ, і вона як найкраще може передати ту легкість , яку я відчуваю цього ранку. Сьогодні сонячно і ясно, і я засумувала за книгами ЛММ, за їхнім затишком, теплом і спокоєм . Захотілося знаву повернутись  на острів Принца Едуарда, з його пахучими і пишними садами , і привітними людьми, з якими завжди щось трапляється. Я згадала про Емілі з Молодого Місяця , і можливо зараз саме час  ще раз перечитати  цю книгу ?, хоча  у мене ще є не прочитана досі Пет зі срібних кущів , і я дуже хочу прочитати цю книгу .
Чомусь світлими ранками , ось такими як цей неодмінно  хочеться чогось легкого ,
 і приємного, і я маю на меті не втратити цей ранок , а провести його як найприємніше  . Отже  книга ... так ,так ,так ... Пет ! треба потихеньку  читати  її, а кращого випадку  ніж цей не буде .
Далі музика, тут легко вирішити  буду слухати свої улюблені. І зосталося кіно, яке  має завершити цей день, тут теж просто , цього разу це буде Таємничий сад  і Повернення в Таємничий сад.
Що ж  день має видатися хороший сподіваюся, і у вас все буде сьогодні чудово

Літо романтики : Даніель Деронда!

Привіт мій Нотатничку!

Літо у розпалі, добре що воно дуже часто розбавляється рясними дощами, але в цьому також є позитив - не так жарко .
Отож я нарешті переглянула фільм ВВС Даніель Деронда.
Знаєте, я недавно (до того як подивилася фільм) прочитала одну думку, воно про те що цей фільм багато говорить про євреїв,і дуже цим перенасичений. Тепер я можу відповісти тому глядачеві, що це повна нісенітниця!
Та єврейська тема одна з головних, але вона допомагає зрозуміти мир героя, та і до того ж розповідає нам небагато про положення євреїв у той час, але при всьому цьому фільм не показує тяжкості, а навпаки лише прочиняє проблеми, але прославляє цей народ.
Я із задоволенням дивилася лінію історії Міри, розуміла що Гвендолін залишається головною але для мене особисто історія Мірии, була глибшою, цікавішою і зворушливішою. Я чомусь, може і справедливо але виню Гвендолін у всіх її біда, адже по правді кажучи винна то вона сама і ніхто інший.
Не знаю як кому але мені з початку прикро було дивитися як Данієль захопився нею, можу зрозуміти вона красива, і у неї не дивлячись на все добре серце, але усередині неї була порожнеча, яку Гвендолін не могла заповнити нічим, можливо тому що її серце не уміло любити?
Але потім, коли з'явилася Мира я була дуже здивована, бачивши як Данієль ніби як не байдужий до Гвендолін, але як він дивився на Миру, і я не знала що і думати, але потім зрозуміла що ні Данієль ні Миру самі не усвідомлювали що вони відчувають один до одного. Одним з найпрекрасніших моментів у фільмі я рахую той,когда мати Данієля сказала йому що він закоханий і це видно, запитала чи красива його обраниця, і лише в той момент Данієль розуміє свої дійсні відчуття і ми немов бачимо як перед його очима з'являється образ Міри, браво Денсі він неперевершено зіграв.

Х"ю Денсі про свою роль Деронди:

"Everybody knows that if you adapt a novel for television or for the screen, you're involved in a work of translation, and, like any kind of translation, you're going to have a different product at the end. But with Andrew Davies attached, and other people [including producer Louis Marks] who were involved with [a 1994 adaptation of Eliot's] Middlemarch, they're not about to introduce some theme that isn't there. Nor are they going to split it down the middle and just keep the nice bits," he says. "You have to have faith in the original work of art, and they have. A lot of our discussions when we were on set would involve going back to the book, because you have this perfect blueprint."

Кінцівка мені сподобалася тим, що ніби як герой дістав можливість бути з дівчиною, про яку він так довго мріяв але вже тепер розуміє що потрібна йому зовсім інша дівчина, з якою він може бути тим ким він є .
Цей фільм, поза сумнівом, залишиться одним з моїх улюблених, і я напевно переглядатиму його дуже часто

Його Величність Віденський Вальс

Привіт, нарешті після довгої перерви я добралася до свого Нотатничка,  щоб трохи поділитися своїми думками. Ці кілька тижнів були дуже насиченими , і я ніяк не могла знайти хвилинки зайти сюди.
Спочатку справи, а потім несподівана хвороба, забирали весь мій час .Але зараз мені вже краще і я маю намір знову писати у моєму нотатничку.

У дні хвороби я як завжди знаходила розраду у книгах і кіно, і це значно краще допомагає ніж ліки ,поврте мені! А ще ,що може бути прекрасніше ніж старе добре кіно та ще й про кохання? Я впевнен нічого!

У мене є улюблений класичний композитор, його вальси я можу слухати безконечно - це Іоганн Штраусс!
Нещодавно я мала велике задоволення подивитися фільм "Великий вальс" -неймовірно красива і зворушлива історія життя Йоганна Штраусса. Творці фільму на самому початку попереджують, що не намагалися розповісти реальну історію життя композитора, а лише розкрити його внутрішній світ.

Тому історія його кохання до оперної діви абсолютно вигадана, ( насправді Штраусс обожнював свою дружину і у них була купа дітей), але не дивлячись на це вона показує  яким прекрасним був світ його муз . Але мені особисто сподобалося в цьому фільмі те,что Штраусс не був би собою не будь у нього окрім його музи природно, ще і його ангела -хоронителя - його дружини . Я абсолютно упевнена не будь біля Шанні (як його називали друзі ) його дружини він не зміг би так творити як він творив.
У фільмі просто чудово зіграла її роль Луїза Райнер(вона ж зірка Голлівуду і двократна володарка Оскара), яка грала одним тільки глибоким і прекрасним поглядом, їй навіть говорити не треба було, відчуття передавали очі, які були настільки глибокі і теплі. Я майже плакала дивлячись якою безмежно відданою показано у фільмі дружина Штраусса, вона готова була своє щастя віддати за його щастя.
Улюблений момент ,це звичайно ж фінал коли Штраусс уже визнаний як король вальсу входить на балкон палацу,разом з королем ,і бачить  біля своїх ніг увесь Відень, якій співає його вальс, і раптом він бачить марево свого кохання  - оперну діву яка теж співає йому. Але найкраще , коли потім він ніби відганяє  від себе бачення своєї фантазії, і шукає в натовпі дружину, і знайшовши її очима, крадькома посилає їй повітряний поцілунок, і вона також як колись  дивиться на нього закоханими очима, і у них обох на очах блищать сльози щастя, ось цей кінець я обожнюю, і я навіть не помітила як у мене сльози котилися від радості!
Якщо ви ще не дивилися цей фільм то обов'язково подивитеся я упевнена він сподобається вам, в усякому разі півтори години ви будете під впливом Його Величності віденського вальсу!


Щодо книг я теж не відстаю , і нещодавно придбала собі два романи сестер Бронте . Один - ще невідомий мені досі це Незнайомка з Вайтфелл-Холлу, і другий улюблений вже мною Містечко Ш.Бронте.

Незнайомку я прочитала вчора , і хоча дивилася вже фільм , можу сказати що мені він не сподобався, занадто похмурий , а ось книга просто чудова, Енн Бронте дуже гарно  описала закінчення , іхоча книга сама по собі не є надто романтична, та закінчення  того варте.
Наразі сьогодні я розпочну перечитувати Містечко , сильна книга , яка по праву замінила в моєму серці  Дж.Ейр.

Ярмарок марнославства ВВС (1998)

North  & South - відтепер і на українских екранах

Тоніс значно  порадував шанувальників костюмованої драми  адже дарує останнім часом просто виняткові шедеври кіно, маю велику надію що то стане  чудовою традицією для цього телеканалу і одна з головних новін минулих вихідних це безперечно показ Півночі і Півдня ВВС, який знайомий всім хто читає мій  Нотатничок, сподіваюся вам сподобалося? цікаво як переклад українською? а наразі не зможу дивитися . але те що його показують просто СУПЕР!!! хто не бачив перших двох серій  тоді не пропустіть 3 і 4 в суботу і неділю о 17:00

Але я відійшла від теми отож позаминулого тижня  Тоніс транслював 4 -серійний серіал Ярмарок Марнославства, за сценарієм тогож таки Девіса, подивитися я нажаль не змогла ,але я скачала собі цей фільм і сьогодня закінчила його дивитися отже хочу поділитися враженнями.
У мене фільм складається з двох частин ,друга частина значно більше мені сподобалася, хоча перша була веселіша,але оскільки я книги не читала мене цікавила сама історія, треба сказати правильно я зробила що записала собі саме цей серіал, а не кіно, прекрасний фільм .

Отже герої, я люблю героїнь таких як Беккі Шарп, знаєте така сильна і смілива плювати вона хотіла на всіх навколо,  це такі як Скарлетт і місіс Чівлі і ось Беккі! але на мій подив Беккі чомусь викликає огида, саме тим як поводиться, героїні її типу завжди блискучі а всі навколо просто тупі дурні, і тут було теж саме але чомусь ці дурні були мені миліші тут.
Беккі звичайно класна але помилок наробила купу . Навіщо вона взагалі одружувалася з цим Кроулі, повний нездара який і прогодувати її не зміг, треба було думати, ось товстун виявився розумнішим, добре що вона хоч до кінця це зміркувала. А взагалі до кінця вона вже здається по руках пішла, і до якихось людям похилого віку липнула це вже було занадто, хто її бачив наскрізь так це Добін і Джордж- перший тому що розумний, а другий тому що, таким же як вона був - пройдисвітом.

Тепер переходимо до Амелії, боже до чого ж дурна і сліпа дівчина жах, я дивитися не могла як бідний Добін спочатку її одружує, чи скоріше трохи не насильно тягне свого друга до вівтаря з нею, тільки тому що дівчина його любить, а потім все життя чекає і допомагає, і коли її чоловічка - дурня не стало хто був з нею поряд... боже та навіть на війні коли Добіна ранили він просив передати їй не за себе а за її чоловіка це був жахі що він в кінці отримує, я думала що не витримаю і вимкну цей фільм коли вона йому заявила що " Джордж був мені земним чоловіком  і залишається їм на небесах, а ви завжди будете іншому" ну чи не дурепа це ж треба таке сказати !!!!!!!

Я плакала на двох моментах, перший -когда Беккі співала жалісливу пісню знатним пані, ось чесно повірите, навіть я їй повірила в той мемент, а вииявилося що вона брехала .
І другий раз коли Добін нарешті висловив все Амелії коли він сказав " я пів життя поклав на марні надії " я ридала щосили який же він прекрасний був в той момент.

Сам фільм дуже красивий, операторська робота прекрасна, вийшло дещо  гротескно, але ж Теккерей так і писав свою книгу, все навколо як на ярмарці різноколірний натовп ( я колись прочитала вступ до книги, мені він дуже сподобалося, сподіваюся і до книги доберуся)

Фільми ВВС де знайти?

Доброго ранку, у нас новій весняній дизайн , надворі   зараз чудова майже літня погода так що мені захотілося чогось більш гостинного і затишного тут отож я вибрала цей весняний вигляд.
За останній час сталося багато цікавого, я навіть не зню з чого розпочати розповідати.
Напевно розпочну з того ,що  деякий час  назад у мене з явилася можливість скачувати фільми, і я на даний час зібрала  чудову коллекцю фільмів ВВС , для тих хто  теж любить фільми ВВс ,але не знає де їх знайти я зараз  постараюся допомогти .
Отож спочатку вам варто зареєструватися на форумі

Екранізації англійської класики , зняті за сценарієм Ендрю Дєвіса : 

Middlemarch / Мидлмарч (Ветер перемен) (1994) BBC, по роману Джордж Элиот [IMDB: 8.5/10 (385 votes)]
VHSRip на 2xDVD: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=632416
Pride and Prejudice / Гордость и предубеждение (1995) BBC, по роману Джейн Остен [IMDB: 9.3/10 (13990 votes)]
DVDRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=354589
2xDVD9: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=148962
Emma (1996) A&E, по роману Джейн Остен [IMDB: 7.4/10 (907 votes)]
VHSRip (перевод - субтитры): http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=419748
Vanity Fair / Ярмарка тщеславия (1998) BBC, по роману Уильяма Теккерея [IMDB: 8.2/10 (294 votes)]

Wives and Daughters / Жены и дочери (1999) BBC, по роману Элизабет Гаскелл [IMDB: 8.6/10 (845 votes)]
DVDRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=74314
The Way We Live Now / Дороги, которые мы выбираем (2001) BBC, по роману Энтони Троллопа [IMDB: 8.4/10 (293 votes)]
DVDRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=232932
Daniel Deronda / Даниэль Деронда (2002) BBC, по роману Джордж Элиот [IMDB: 7.7/10 (530 votes)]
 
He Knew He Was Right / Он так и знал (2004) BBC, по роману Энтони Троллопа [IMDB: 7.1/10 (199 votes)]
DVDRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?p=4258562
Bleak House / Холодный дом (2005) BBC, по роману Чарльза Диккенса [IMDB: 9.0/10 (961 votes)]
DVDRip часть 1: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=193047
DVDRip часть 2: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=194176
DVDRip часть 3: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=195319
Northanger Abbey / Нортенгерское аббатство (2007) ITV, по роману Джейн Остен [IMDB: 7.8/10 (429 votes)]
DVDRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=369428
Чувство и чувствительность / Sense and Sensibility (2008) BBC по роману Джейн Остен (User Rating: 8.2/10(676 votes)
TVRip: http://torrents.ru/forum/viewtopic.php?t=659741

Будь -який з цих фільмів чудовий спосіб провести вечір так що скачуйте і насолоджуйтесь.

Щодо читання  я зараз практично нічого не читала , хоча нещодавно з великим задоволенням прочитала книгу" Володіти", це тяжкий але надзвичайно  романтичний твір ,згодом я родповім вам детальніше.

Квітнуть дерева... на вулиці справжня весна!

Нарешті холодні дощі відійшли , і   сонечко знову розфарбувало все навколо у  прекрасні кольорові  фарби. Тепер можна бачити блакитне небо   з пишними білими хмарками , світло зелені молоденькі дерева , які  легенько тріпоче  ветер , червонуй дах сусіднього  будинку , привітно   заглядає у моє вікно. Стало легко і весело ,  у сонячний день завжди легко радіти , і навить сумувати не так важко.

Сьогодні  також дуже важлива дата для мене особисто бо сьогодні жень народження однієї з моїх улюблних письменниць, яка відкрила для мене світ зарубіжної і зокрема англійської літератури - Шарлотти Бронте

Шарлотта Бронте народилась в 1816 році в небагатій сім "ї, ставши третьою дитиною з шести. Двоє сестер Шарлотти померли, а четверо інших дітей в дуже ранньому віці почали писати казки і оповідання, населяючи їх власними іграшками і вигаданими персонажами. Шкільні роки Броне, проведені в інтернаті для дівчаток, стали матеріалом для багатьох її романів і оповідань: бідна дівчинка зазнала багато лиха, через свою сильну близорукість, ірландський акцент і бідний одяг.
У 1842 р. Шарлотта й Емілія поїхали в Брюссель і потрапили в бельгійський пансіон, сподіваючись у досконалості опанувати французьку мову. Це був задум Шарлотти. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони узялися викладати англійську мову ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Еже, чоловік директриси , дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж французькому творі, написаному молодими англійками, зрозумів їхню обдарованість і пророчив їм письменницьку славу. Його порада Шарлотті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя покохати  місьє Еже - одружену людину. Звичайно, це була піднесене кохання, більше схоже на дружбу. Але мадам Еже влаштувала грандіозний скандал чоловікові і молодій учительці, зажадала її від'їзду.
У дуже переломленому вигляді ця трагічна любов відбилася в романі "Джен Ейр", в історії містера Рочестера, прикутого навік до неврівноваженої  і злої істоти. Навіть сама його зовнішність - масивний квадратне чоло, тверді обриси губ і підборіддя - повторювала в якийсь мірі риси місьє Еже.
Сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчинок. Саме для цього вони одержали освіту в Брюсселі. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і трудитися разом. У них були всі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, освіта, бездоганне знання французької мови. Але в них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав учитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на цвинтарі.
У 1846 р. сестрам Бронте вдалося нарешті видати збірник своїх віршів. Вони видали їх під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії ("Грозовий перевал") і Ганни ("Агнес Грій") були прийняті до друку, роман Шарлотти "Учитель" - відкинутий. Але вона вже працювала над другою книгою, і наприкінці 1847 р. роман "Джен Ейр" побачив світло і мав великий успіх. Але слава не принесла трьом бідним дівчатамм щастя. Їхньої сили були вже надламані труднощами і непосильною працею. Любий брат Бренуелл гинув від туберкульозу. Від нього заразилася спочатку Емілія,  що віддано доглядала за ним , потім - Ганна. Усі вони вмерли протягом 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим, сліпим батьком, без любих супутниць, з якими звикла ділятися кожною думкою.
Вона працювала над своїми новими книгами. Наприкінці 1849 р. вийшов роман "Шерли" - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від чартистського руху що почав розпалюватися . У 1853 р. був опублікований роман "Вильетт", найбільше автобиографичний: у ньому відтворений побут бельгійського пансіону, з яким було пов'язано стільки спогадів.
Згодом у будинку Патріка Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Ніколе. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрік Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їхньою літературною популярністю, але не допускав і думки про їхнє заміжжя. Відкинутий шанувальник вирішив стати місіонером і виїхати в Індію. Шарлотта попорощалася  з ним біля хвіртки і помітила, що він плаче. Цього вона не витримала, наздогнала його і сказала, що буде його дружиною. Він так і залишився в містечку Хеворт, у пасторському будинку. Заміжжя 38-літньої Шарлотти було недовгим: через рік, у 1855 , вона померла від передчасних пологів.
Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Елізабет Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала всі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала й у Брюсселеві, де бачилася із сімейством Еже. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга "Життя Шарлотти Бронте".
Надзвичайний успіх роману "Джейн Ейр" пояснюється тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Диккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен - пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу. Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, перерване весілля, отримане героїнею багата спадщина, пожежа, у якому гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець - усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.
Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному - у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі - священик Броклхерст, "опікун " і, по суті, убивця дівчаток-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали викторианську літературу, відкинуті Шарлоттою Бронте, яка добре знала клерикальне середовище. У якому вона зустрічала два типи священиків - суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і лицемірів, прикривающих благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Обоє ці типу виведені в її романі. Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Ейр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джен Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і спробувала справжнє коханняі, хоча втекла від  його, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства! Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, що перетворився для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невиліковно хворої, божевільної жінки . Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу. Фінал роману, коли Джен Ейр повертається до покаліченого, осліплому, збіднілому містера Рочестера і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Ейр улюбленому людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був зазвичай притаманний happy end, щасливому кінцю викторианского роману.

Sence and Sensibility від Ендрю Девіса

Кілька теплих  днів порадували нас  яскравим сонечком , але сьогодні знову  хмари заволоділи небом і здається що сонце ніколи крізь них не проб"ється. я розраджуюсе себе тим що якби там не було а діло йде до літа  і вже скоро   потеплішає .
Цими вихідними я нарешті змогла переглянути нову версію Чуття і Чутливості від ВВС, про яку я вже раніше трохи вам розказувала. Маю сказати що серіал мені дуже сподобався, повні відкриті образи героїв і поступова,  хронологія подій дуже цікаво  розкривають історію, з зовсім несподіваного боку.
Тут не лише показані характери Елінор та її сестри Меріенн , але й розкриті також  чоловічі образи полковника Брендона і Віллобі.
Історя кохання  Меріенн і Віллобі розгортається  повільно і ми бачимо як дівчина  закохується,  і від цього розчарування яке вона потім переживає сильніше виражене тут.
Ще доволі  гарно і  зовсім нераптово показані її стосунки з полковником, тут ми справді бачимо поступову симпатію і  згодом закоханість.  У серіалі автор сценарію використав  крихітні моменти, яких не має у книзі ,але які чудово доповнюють саму історію.
Так ми бачимо  турботливого полковника Брендона коли він відвідує свою вихованицю, потім чудовий момент ,оли Брендон привозить Меріенн у свій розкішний маєток  і показує їй затишний будинок і природу навкруги.
І кінець став справді несподіваним і приємним! то справді варто було почекати  щоб переглянути цей фільм .
Усім раджу!!!

P/s  Емма Браун  виявилася повним розчарування я навіть не змогла дочитати цю книгу, нічого від Шарлотти Бронте крім початку  і імені на обкладинці, у цій книзі немає. Ні стилю і  ні духовності нічого!!!! Повне розчарування, це мені урок николи не купувати книги великих авторів , які дописував хтось інший. Це лише витрачені даремно витрачені кошти на абсолютний непотріб.
У  Шарлотти Бронте кожне речення мало шарм і стиль, абсолютно своєрідний і  унікальний, цей роман можливо і став бі шедевром ,якби вона встигла його дописати, а так ми  бачимо зовсім  дешевий стиль написання, до того ж сама історія настільки затягнути і нецікава що  її просто неможливо читати

До 100 -річчя Енн !

Чи ви знайомі з героїнею канадської письменниці Люсі Мод  Монтгомері Енн Ширлі? Ні!
А поміж тим  цій героїні скоро виповниться 100 років , і мільйони прихильників  руденької дівчинки  з яскравою уявою ,будуть свядкувати  її день народження.
На жаль українською мовою книги Л.Монтгомері досі не перекладені, отож доводить самостійно виправляти цю несправедливість. Але маю надію що всеж  скоро наші видавництва  нарешті докладуть зусиль для того , щоб   і наші читачі  познайомляться з книгам ЛММ на професійному рівні, ну а поки що пропоную вам свій авторський переклад,  він непрофесійний , але  я  намагалася зробити вся як найкраще .

Енн з маєтку  Зелені Дахи 


Розділ 1

Місіс Рейчел Лінд дивується



Дім місіс Рейчел Лінд стояв якраз у тому місті, де широка дорога що вела в Евонлі, поринала в невеличку долину, окантовану з обох сторін заростями вільхи і папороті, і де її перетинав струмок, який брав свій початок далеко, ще в лісах , які оточували старе подвір’я Катбертів. Там на початку своєї течії , цей струмок був капризним і волелюбним, стрибав каскадами і розливався невеличкими темними і таємничими ставками, та до того часу як він потрапляв в Долину Лінд, це вже був спокійний , і вихований маленький потік, тому що навіть струмок не міг протікати повз дім Рейчел ЛІнд без належного виконання правил пристойності. Він, напевно, розумів те, що місіс Рейчел, сидячи біля вікна, уважним поглядом споглядає все, що відбувається навкруги, починаючи від струмків і дітей, і якщо вона помітить що небуть дивне і неприйнятне, то не матиме спокою , поки не дізнається «навіщо» і «чому».

Багато є людей, як в Евонлі, так і за його межами, котрі люблять цікавитися справами своїх сусідів, забуваючи при цьому про свої власні. Та місіс Рейчел Лінд належала до тих обдарованих осіб, які, незважаючи на велику цікавість до справ ближніх, прекрасно справлялася і з власними. Вона була чудовою господинею, в її домі усе сяяло: вона вела кружок рукоділля для дівчаток, допомагала організовувати заняття в недільній школі, була належною підтримкою благодійної організації при місцевій церкві і товариства підтримки місіонерів. І при всьому цьому в місіс Рейчел досить було часу, щоб годинами сидіти біля вікна своєї кухні, в’язати на спицях ковдри з грубих бавовняних ниток – а зв’язала вона їх вже шістнадцять, як з поважним трепетом в голосі, говорили одна одній господині в Евонлі,- і без спочинку наглядати за дорогою, яка тут звертала в долину, а потім звивалась вверх по крутому червонуватому пагорбі. Так як Евонлі займав маленький півострів в формі трикутника, що досягав лиману Святого Ловренса, і був оточений з двох боків водою, всякий, хто прямував у це селище або з нього, повинен був пройти по цій дорозі що прямувала на пагорб. І тому сам про це не знаючи з’являвся перед всевидящими очима місіс Рейчел
Якось раз на початку червня вона сиділа на кухні на своєму звичному місті. Тепле , яскраве сонце заглядало у вікно. Сад, що розкинувся на схилі пагорба за будинком, стояв у чудовому весільному вбранні блідо-рожевих квітів, над якими з дзижчанням вилися плеяди бджіл. Томас Лінд – скромний чоловічок , котрого всі в Евонлі називали „чоловік Рейчел Лінд”, - сіяв свою пізню ріпу на схилі за корівником, і Метью Катберт теж повинен був сіяти свою на великому полі біля струмка, поруч з Зеленими Дахами. Місіс Рейчел знала, що повинен, тому що чула напередодні, як він говорив Пітеру Моррісону в магазині Вільяма Блера в Кармоді, що збирається сіяти ріпу наступного дня після обіду. Зрозуміло, Пітер сам спитав його про це, тому що Метью Катберт не належав до числа тих людей, які говорять про те, про що їх не запитували .
Одначе ось він, Метью Катберт, о пів на четверту, в будний день, поволі прямує дорогою в долину. І що найдивніше – це те, що на ньому його найкращий костюм і білий комірець – незаперечний доказ того, що він їде кудись з Евонлі. І їде він у калясці запряженій гнідою кобилою, з чого ясно, що шлях в нього не близький. То куди ж Метью Катберт їде і навіщо він туди їде?
Якби це був будь-який інший чоловік в Евонлі, місіс Рейчел, хвилинку подумавши, легко змогла б відповісти на ці питання. Але Метью так рідко виїзджав з дому, що тільки щось дуже необхідне і незвичайне могло змусити його вирушити у дорогу. Він був рідкісно не рішучим чоловіком, і вирушити туди, де б він опиниться в товаристві незнайомих йому людей чи де б йому знадобилося б з кимось розмовляти, було для нього тяжким випробуванням. Метью з білим комірчиком, в калясці – таке рідко траплялось. Місіс Рейчел довго думала про це, але так ні до чого не додумалася, і вся привабливість безтурботного вечора була для неї втрачена.
-Доведеться після чаю відвідати Зелені Дахи і дізнатися в Марілли, куди він поїхав і навіщо,- кінець кінців вирішила ця поважна жінка. – Він ніколи не вирушав до міста в цю пору року і ніколи не їздив в гості. Якби у нього закінчилося насіння і потрібно було за ним їхати, то він не чепурився б і не брав каляску. Не виглядає щоб він їхав по лікаря, - для цього він їхав надто повільно. Одначе щось напевно трапилось з учорашнього вечора , що змусило його виїхати з дому. Таємниця не інакше, скажу я вам! І я не заспокоюсь поки не дізнаюся, що ж змусило Метью Катберта виїхати сьогодні з Евонлі.
І ось після чаю місіс Рейчел попрямувала в Зелені Дахи. Йти було недалеко. Від Долини Лінд до просторого, будинку що потопав в садах, де жила сім’я Катбертів, було чверть милі по велікий дорозі. Правда, потім потрібно було ще пройти по досить довгій стежці. Батько Метью Катберта , так само сором’язливий і мовчазний , як і його син, старався закладаючи своє господарство, розташувати його як умога далі від сусідів, біля самого лісу. Зелені Дахи були збудовані на самому длекому куточку землі що належала йому і стояли там до цього дня, ледь помітні з дороги, на краю якої дружньо розташувалися інші будиночки Евонлі. Місіс Рейчел ніяк не могла назвати дім, збудований в такому місті , житлом.
Це так, просто дах над головою, скажу я вам, - говорила вона сама собі, крокуючи по зарослій травою і обсадженій кущами шипшини доріжці з глибокими коліями.- Нічого дивного, що Метью і Марілла обоє дещо дивні, вони ж живуть як відлюдники. Звичайно, якщо дерева можуть скласти компанію, то тут їх доволі. Та я віддаю превагу дивитись на людей. Правду кажучи, вони обоє, здається, всім задоволені, та я думаю вони просто звикли до такого життя. До всього можна звикнути, як казав той ірландець, котрого прирекли на повішання
З цими словами місіс Рейчел ступила з доріжки на задній двір Зелених Дахів. Весь зелений, дуже чистий, двір цей був обсаджений з однієї сторони високими старими вербами, а з другої – рівними пірамідальними тополями. Ні однієї ненароком впавшої палички чи камінчика не було видно, бо безсумнівно місіс Рейчел помітила б якби вони там були. Глибоко в душі вона була впевнена, що Марілла Катберт підмітає двір так часто , як і дім. Можна було обідати просто на землі не боячись проковтнути грудочку бруду.
Місіс Рейчел енергійно постукала у двері кухні і почувши „ заходьте” , увійшла. Кухня в Зелений Дахах була просторою і веселою... чи , скоріше, була б веселою, якби не вражаюча, лякаюча чистота, яка робила її схожою на вітальню, в якій ніхто ніколи не буває. Вікна виходили на схід і на захід. З західної сторони крізь вікно, що виходило на задній двір, в кухню лився потік м‘якого червневого сонця. А східне вікно, крізь яке можна було бачити всіяні білими квітами вишні в саду і стрункі берези що злегка колихалися в долині біля струмка , зеленіло від плюща що вився навколо нього. Тут зазвичай і сиділа Марілла Катберт, якщо вона все ж вирішувала сісти і відпочити, при цьому завжди з не довірою споглядала на сонце, яке здавалось їй занадто вже веселим і вільнодумним для цього світу, до якого належало відноситись з усією серйозністю. Тут сиділа вона і тепер з в’язанням у руках. Стіл за нею був накритий для вечері.
Місіс Рейчел ще не встигла як слід закрити двері, а вже помітила все, що стояло на цьому столі. Там стояло три прибора, так що Марілла, напевно, чекала, що хтось приїде на чай разом з Метью. Та посуд був буденний , в вазочці - тільки яблучне повидло, на блюдці – всього лише один сорт печива, отож гість якого чекали, напевно не був важливою особою. Тоді що ж означали білий комірець Метью і гніда кобила? Місіс Рейчел зовсім розгубилася не в змозі розгадати дивовижну таємницю, що так несподівано огорнула зазвичай такі тихі і зовсім не таємничі Зелені Дахи
- Доброго вечора, Рейчел, - сказала Марілла бадьоро. – Погода чудова , правда?
Сідай , будь –ласка. Як там всі ваші поживають?
Щось таке, що , не маючи іншого визначення, можна було назвати дружбою, завжди існувало між Маріллою Катберт і місіс Рейчел, незважаючи – чи, можливо , саме завдяки - несхожості натур
Марілла була високою худою жінкою з фігурою з самих кутів без всяких вигинів. Її темне волосся, в якому вже виднілося кілька сивих пасм , було як звичайно, закручено в цупкий маленький вузол на потилиці і безжально проколотий двома металевими шпильками. Вона мала вигляд жінки не надто широких поглядів, але з грізною совістю, такою вона й була. Однак щось контурах її рота, лише трішечки помітне, дозволяло запідозрити в ній почуття гумору.
- В нас всі здорові, - сказала місіс Рейчел. – Я перелякалась, чи не захворів у вас хтось, коли побачила Метью в калясці. Я подумала, невже він поїхав за лікарем.

Губи Марілли здригнулись в розуміючій посмішці. Она очікувала на прихід місіс Рейчел, знаючи , що вигляд Метью , який їде по дорозі в калясці, буде настільки незвичним явищем, що виявиться занадто тяжким випробуванням для цікавої сусідки.

- О ні, я цілком здорова, хоча вчора в мене дуже боліла голова,- сказала вона. – Метью поїхав на станцію в Брайт Рівер. Мі беремо на виховання маленького хлопчика з сирітського притулку що в Новій Шотландії. Він приїде сьогодні вечірнім поїздом.
Якби Марілла сказала, що Метью поїхав на станцію забрати кенгуру , отриманого з Австраліі, це не вразило б місіс Рейчел більше ніж щойно почуте. Вона оніміла на цілих п’ять секунд. Було мало ймовірно що Марілла захотіла пожартувати з неї, та місіс Рейчел була готова припустити навіть таке.
-Ти що серйозно , Марілла? –запитала вона, коли до неї повернулась спроможність говорити.
- Так, звичайно, - відповіла Марілла, так ніби брати хлопчикім з сирітського притулку у Новій Шотландіі входило до числа звичних весняних робіт в будь-якому поважному маєтку в Евонлі, а не нечуваним досі нововведенням.
Місіс Рейчел відчула, що зовсім втратила душевну рівновагу. Димки її складались з одних лише вигуків. Хлопчик! Марілла і Метью Катберти беруть на виховання хлопчика! З сирітського притулку! Та це кінець світу! Після такого вже ніщо не здивує! Ніщо!

- Та як вам тільки в голову таке прийшло? – з не згодою в голосі спитала вона. Приймаючи рішення , її поради навіть не спитали, і тому слід було висловити своє не задоволення.

-О ми думали про це досить довго, точніше, цілу зиму, - відповіла Марілла.-Місіс Спенсер була в нас тут перед Різдвом і сказала, що навесні збирається взяти на виховання маленьку дівчинку з притулку в Хоуптауні. Там, в Хоуптауні , живе її кузина. Місіс Спенсер відвідувала її і дізналася все про цей притулок. Так ось з тих пір, ми з Метью постійно повертались у розмовах до цієї теми. Ми вирішили взяти хлопчика. Метью не молодий, ти знаєш, йому за шістдесят и він тепер не такий бадьорий, як раніше. І з серцем у нього не все гаразд. А ти ж знаєш, як важко зараз найняти кого-небуть, щоб допомагав в маєтку. Тут немає нікого, крім цих дурненьких французьких підлітків. Тільки когось з них приставиш до роботи і чогось навчиш, як він зразу втікає на завод де консервують омарів, або в Сполучені Штати. Спочатку Метью пропонував взяти хлопчика з Англії. Але я твердо сказала – ні. „Можливо, вони і непогані, я нічого проти них не маю. Та я не хочу мати справи з лондонськими вуличними хлопчиськами,-сказала я. – Нехай він буде принаймі, місцевий. Звичайно , ризик є кого б ми не взяли. Та мені буде легше на душі, і спатиму я спокійно коли ми візьмемо канадську дитину». Так от кінець кінців ми вирішили попросити місіс Спенсер вибрати для нас хлопчика, коли вона поїде щоб брати дівчинку для себе. Минулого тижня, ми дізнались що вона вже їде, і через сім‘ю Роберта Спенсера попросили її привезти нам кмітливого, симпатичного хлопчика років десяти- одинадцяти. Ми зважили , що це найкращий вік – досить дорослий щоб допомогти по господарству – і досить маленький ,щоб правильно його виховати. В нас він знайде дім, добру сім’ю, і отримає освіту. Сьогодні прийшла телееграма від місіс Спенсер - поштар приніс її з станції – там сказано, що вони приїдуть поїздом о п’ятій тридцять. Метью поїхав на станцію в Брайт Рівер щоб зустріти його. Місіс Спенсер висадить його там, а сама звичайно попрямує до Вайт- Сендс.
Місіс Рейчел пишалась тим , що завжди висловлювала свою думку без всіляких недомовок. Саме це вона зараз і зробила, вже визничивши своє відношення щодо цієї приголомшливої новини.
- Ну, Марілла, я прямо тобі викладу , що я думаю. Ви робите жахливу дурницю! Це ризик, скажу я вам. Ви не розумієте що робите! Ви берете у свій дім чужу дитину, не знаючи абсолютно нічого ні про неї, ні по її характер, ні про її батьків , ні про те, якою вона може вирости. Ось , якраз на минулому тижні я читала в газеті, як один фермер з дружоною, з цих же місць , взяли хлопчика з сирітського притулку, а той взяв і підпалив вночі їхній дім
-навмисно підпалив, Марілла,- і чуть не спалив їх самих прямо у ліжках. І я знаю ще випадок, коли всиновлений хлопчик висмоктував всі сирі яйця – вони не могли його від цього відівчити. Коли б ви спитали мою думку у цій справі – чого ви не зробили, Марілла, - я сказала б: зарради всього святого, і не думайте про це! От так от!

Це запізніле застиреження, здавалось, не образило і не схвилювало Маріллу. Вона не переставала працювати дротами

-Не заперечую , у тому , що ти кажеш Рейчел, багато правди. В мене самої є деякі сумніви. Та Метью дуже прив’язався до цієї думки. Я зрозуміла це тому й погодилася. Метью так рідко чого-небуть хоче, що коли таке трапляється, я завжди відчуваю, що мій обов’язок поступитися. А що стосується ризику, то він є майжее в кожній справі. Ризик є і тоді, коли люди мають власних дітей, якщо на те пішло, - теж не відомо що з них виросте. А Нова Шотландія – це зовсім близько від нашого острова. Інша справа, коли б ми брали дитину з Англії чи Сполучених Штатів. Канадська дитина не може аж надто відрізнятися від нас.

- Ну, сподіваюся, все буде добре,- сказала місіс Рейчел тоном, який свідчив, що вона сильно у цьому сумнівається. – Тільки не говори потім, що я тебе не попереджала , якщо він спалить Зелені Дахи чи насипить стрихніну в криницю – я чула ,такий випадок трапився в Нью –Брамсуіку, де дитина з притулку зробила таке, і вся сім’я померла в жахливих муках. Тільки в тому випадку це була дівчинка.

- Ну, ми беремо не дівчинку,- сказала Марілла, так ніби отруювання криниць було тільки жіночою спеціальністью і не варто було боятися цього зі сторони хлопчика. – Мені б ніколи не спало на думку взяти на виховання дівчинку. І дивуюсь як місіс Спенсер таке робить. Хоча, вона може всиновити і весь сирітський притулок, коли б тільки така думка прийшла їй в голову.
Місіс Рейчел залюбки затрималабся і зачекала повернення Метью. Та, подумавши, що до його приїзду залишилось ще , не менше як дві години, вона вирішила пройти далі по дорозі до будинку, в якому мешкала сім’я Роберта Белла, і повідомити їм новину. Її слова без сумніву викличуть синсацію, а місіс Рейчел дуже любила викликати сенсацию. І тому вона пішла, від чого Марілла відчула полегшення, бо відчувала, що її власні сумніви і страхи оживають під впливом похмурих віщувань місіс Рейчел

- Ну і ну, де таке чувано! – вигукнула місіс Рейчел, вийшовши на стежку. – Наче сон. Шкода мені того бідного хлопчину. Метью і Марілла нічого не знають про дітей і захочуть , щоб він був розумнішим і вихованішим його власного дідуся, якщо, звичайно, у нього взагалі був дідусь, що сумнівно. Дивно навіть уявити що в Зелених Дахах з’явиться дитина. Там ніколи не було дітей, тому що Метью і Марілла були вже дорослими, коли їхній батько збудував цей дім...Хоча, хто знає чи були вони взагалі коли небуть дітьми; в це важко повірити, дивлячись на них. Н хотіла б я опинитися на місці цьго сироти. Господи, шкода мені його, скажу я вам!
Так, глибоко співчуваючи, говорила місіс Рейчел кущам шипшини. Але якби тільки вона могла бачити те дитя ,що в цей час терпляче чекало Метью на станції, її співчуття були б ще сильнішими і глибшими.